Окунь – смугастий розбійник

Окунь добре відомий кожному, хто, хоча б, кілька разів ходив порибалити з вудкою. За поширеністю і численністю в наших водоймах зі звичайним окунем може позмагатися хіба що плотва.
Він водиться практично у всіх прісних річках помірного пояса Євразії. А в другій половині XIX століття його навіть завезли в Австралію і Нову Зеландію.

«- « З країн Народження річка по царству Життя витікає, грає бігом човника і в Вічність зникає… » Як сказано?
– І то правда. Сходив би на річку, викупався…Або окунців би половив.
– Ви нічого не зрозуміли, тітонька! Ріка життя витікає у Вічність. До чого тут окунці?
– Думала, юшки хочеш…
(з к-ф “Формула кохання”)

Окунь – Шипи й смуги

Впізнати окуня нескладно. По-перше, у нього дуже помітне забарвлення: зеленувато-жовті боки прикрашені темними поперечними смугами, а хвостовий і черевні плавники – яскраво-червоні. Але це вона для нас помітна, а у водних заростях окуня в смугастому камуфляжі й не розгледиш. Недарма, якщо зарості дуже густі та темні, то там можуть водитися і повністю чорні особини.

Друга розпізнавальна риса цієї риби – передній спинний плавник. Він натягнутий між гострими шипами, об які легко вколотися, і має на кінці характерну чорну пляму.

Тіло окуня здавлене з боків і має овальну форму. Не випадково, в старовину йому дали прізвисько “личак”. За розміром великий окунь дійсно може не поступатися личаку і навіть перевершувати його, досягаючи більш як 40 см в довжину і ваги більше ніж 2 кг.

Але, зрозуміло, піймати такого окуня – справжня вдача. Звичайна довжина цієї риби 15-20 см, а часто і менше (саме таких кличуть зменшувальним словом “окуньці”).

.

Чому “окунь”?

До речі, коли замислюєшся над тим, звідки взялося ім’я “окунь“, так і хочеться скласти якийсь дурний каламбур на кшталт «занурили окуня в Оку».

Насправді лінгвісти досі не вирішили, звідки походить назва цієї риби. Одні вважають, що назва походить від слов’янського “око“ і спочатку означало будь-яку “окату“ рибу. Інші копають глибше і вбачають у назві праіндоєвропейський корінь “ak“ (“колючий“).

Чи можна сжерти самого себе?

Якщо заглянути окуню у рот, то відразу стає зрозуміло, що перед нами хижак. Його досить помітні й численні зуби розташовуються в кілька рядів і нагадують колючі щетинки.

Причому окунь – не просто хижак, а хижак вкрай ненажерливий і ненаситний. У цьому плані він не поступається щуці й навіть перевершує її своєю нерозбірливістю в їжі. У його меню входять не тільки рибки трохи менше, але і п’явки, мотиль (личинки комара), дрібний планктон. Щоб нагуляти один кілограм ваги, цьому хижакові треба проковтнути п’ять з половиною кілограмів іншої риби. У деяких місцях окуня навіть вважають шкідником, бо він активно пожирає молодь більш цінних видів риби.

Втім, і своїх родичів він теж не шкодує. Більші особини без докорів сумління з’їдять своїх малюків. А окуні в акваріумі, зголоднів, почнуть об’їдати один в одного плавники.

Та що там плавники! Рибалки знають, що ненажерливість окуня сильніше його почуття самозбереження. Навіть зірвавшись з гачка, ця риба не залишить спроб знову кинутися на наживку. Відомий випадок, коли окунь зірвався с гачка, залишивши на гачку своє власне око і незабаром клюнув на нього, як на наживку!

Також окуні миттєво реагують, якщо почують (точніше, відчують) десь шум рибки, що плещеться. Знаючи це, рибалки іноді спеціально приманюють окуня, злегка плескаючи вудилищем по поверхні води.

Вискочивши з засідки, окунь так затято переслідує здобич, що може вискочити на берег.

Л. Сабанеєв:
«Нещасна рибка як шалена вистрибує з води, а окунь кружляє за нею, розкриваючи свою величезну пащу з гучним плямканням до тих пір, поки не схопить її. Плямкання великого окуня таке голосне, що в тиху погоду його можна чути кроків за сто».

Мереживні стрічки та канібали

Попри хижу активність, окунь по своїй натурі – домосід. Він надає перевагу водоймам зі слабкою течією і не любить залишати рідні місця навіть під час нересту.

Якщо більшість риб свою ікру розкидають, то у самок окуня все виглядає значно акуратніше. Відшукавши відмерлі стебла рослин, коріння, корчі або гілки, самки окуня випускають на них довгі (часом більше метра) драглисті смуги з комірками. Зовні такі смуги чимось нагадують мереживні стрічки.

У перший рік життя малесенькі окуні поводяться зачаївшись, ховаючись серед заростей. Причому не стільки для полювання із засідки, скільки для того, щоб не попастися на очі своїм більшим братам або батькам. Адже варто мальку досягти довжини понад 2 см, як вони перетворюються з пожирачів планктону в справжніх хижаків, для яких не існує понять спорідненості.

Статева зрілість в окуня настає рано. Самці дозрівають до 1-2 років, а самки до 3.

А ось ростуть ці риби досить повільно і можуть нагуляти кілограмову вагу лише до 10-річного віку.

Трав’яні окуні та горбачі

«Майже всі мисливці дуже люблять вудіння окунів, і багато хто надає перевагу йому, ніж всім іншим…
(С. Аксаков «Записки про вудіння риби»)

Через патологічну жадібність і всеїдність окуня упіймати його нескладно (краще робити це вдень або ввечері). Правда, швидше за все, ви наловите невеликих – “трав’яних” – окунів.

Трав’яні окуні – колективісти. Вони живуть в заростях і полюють зграйками, заганяючи здобич ближче до берега.

Набагато складніше спіймати великого окуня, якого називають “горбачом” – адже за своєю природою він одинак ​​і віддає перевагу більш глибоким місцям. Його прозвали так через те, що на певному етапі він починає рости не в довжину, а у висоту і ширину, набуваючи характерний горбатий силует.

Спійманого окуня можна засмажити, закоптити, зварити з нього юшку. М’ясо у нього нежирне і в ньому відносно небагато кісток. Єдині недоліки – колючий спинний плавник і луска, яку не так просто очистити.

Окуня особливо шанують в Фінляндії. Там ця риба являється одним з національних символів і начинкою для національної страви калакукко (рибний пиріг з салом). А ось італійці на Різдво люблять готувати окуня під білим вином.